?

Log in

No account? Create an account
Previous Entry Share Next Entry
ТОТАЛЬНА КРИЗА ДОВІРИ НЕ ОЗНАЧАЄ ТОТАЛЬНОЇ ЗНЕВІРИ
з кавою
pavlo_kucher
Дуже коротко. Для себе. Щоб згодом повернутися та розширити або спростувати. Вийшло дуже особистісно та фрагментарно, як й усе зараз.

Те, з чим ми зараз маємо справу – криза. Відповідно, від точності діагнозу залежить ефективність лікування та запропонованих кроків.

Йдеться про найбільш фундаментальну кризу – тотальну кризу довіри. Наразі, ми не довіряємо нікому: ані державним інститутам та владі, ані владі та опозиції, аны, почасти, повідомленням ЗМІ. Схід України не довіряє Заходу й навпаки. Врешті решт, ми не довіряємо лікарю, коли хворіємо, не довіряємо майстру чи будівельнику, не довіряємо нікому.

Єдині «острівці» довіри, які ще залишилися – це мікрозв’язки, на рівні особистого контакту: або внаслідок традиційних зв’язків, що беруть початок у дитинстві (родина, церква, друзі тощо), або внаслідок набутого досвіду, перевіреного шляхом повторювання. Фактично, це й фіксують наявні соціологічні дослідження.

Наша проблема має екзистенційний характер, а не стосується розбудови політичних чи економічних інститутів, проведення перевиборів, здійснення реформ тощо. Яка різниця, хто прийде до влади чи яким чином розподілятимуться повноваження у країні, коли ми апріорі не довіряємо тому, що буде? Хто гарантуватиме, що до влади у подальшому приходитимуть чесно? Й найголовніше, як забезпечити, щоб навіть прийшовши чесно до влади, політики не перетворювалися на драконів?

Навколо – тотальна недовіра. Проте вона не має означати тотальну зневіру.

Наявні «острівці» довіри дають нам підстави для початку руху, проте завдання виглядає набагато складнішим – потрібно збудувати спільноту, що на порядки перевищує наявні спільноти довіри.

Те, що фіксують соціологічні дослідження: криза довіри до владних інститутів та певна довіри до інститутів церкви, сім’ї та ЗМІ – дає нам певний начерк вирішення проблеми.

Радше за все, підхід має бути комбінований: екзистенційне об’єднання на засадах довіри на мікрорівні та інструментальний підхід на макрорівні.

Ми не можемо опертися на безумовну довіру у глобальному суспільстві, позаяк вона формується у дитинстві й ця можливість для нинішнього покоління вже втрачена. Можливо, наші онуки й правнуки зможуть відчути щось подібне. Єдиний шлях, який в нас залишився – це встановлення довіри шляхом повторювання, крок за кроком, рік за роком. Й тут слід починати з самого низу, зі створення мікроспільнот. Об’єднання з людьми, визначення джерел інформації, яким ти довіряєш, тощо.

Згодом можна буде переходити до об’єднання мікроспільнот у більші спільності. Однак лише після того, як досягнуто великої (не будемо мріяти про безумовну) довіри до них.
Разом з тим, не слід втрачати увагу до глобальних інститутів, довіри до яких немає: вони мають повсякчас оцінюватися крізь призму мікроспільнот та піддаватися сумніву.

Отже наше майбутнє – це шлях об’єднання мікроспільнот з тотальним контролем глобальних інститутів. І цей шлях нам доведеться пройти не за один день і навіть не за один рік. Ми вже великі та знаємо, що Діда Мороза – немає, в нас є лише ми самі.