?

Log in

No account? Create an account
Previous Entry Share Next Entry
Кінець держави або кілька слів про її кричущу відсутність
з кавою
pavlo_kucher
Рос.: Конец государства или несколько слов о его зияющем отсутствии

Раніше надрукував у ФБ. Нехай й тут буде: легше посилатися.
Події останніх днів засвідчили позірність присутності держави у нашому житті. Натовп тітушок намагається влашутвати погроми. Хто має завадити за нормальної держави? Міліція. Натомість вона не лише не стоїть на заваді, ще й допомагає. Якщо у когось останнє викликає сумнів, то перший пункт ніхто не спростовував.
За фактом: держава демонструє власну неспроможність контролювати чи забезпечувати різні сфери буття людини. Іншими словами, її там просто немає.
Медицина. (З виступу Ольги Богомолець зі сцени – міг не правильно зрозуміти) на Подолі створено лікарню для тих, хто постраждав під час сутичок на Грушевського, позаяк лікарні перетворилися на пастку. Осторонь стоїть створення волонтерської служби Майдану.
Де держава з її зобов’язанням безоплатної медицини? Там, де вона й перебувала останні роки (точніше, останні 22 роки)…
Від держави залишаються тільки зовнішні атрибути: прапор, гімн, ще щось, що має назву «органи державної влади» (на тлі останніх захоплень – теж під сумнівом), збір податків (оце – наше все), кордон, зміною якого нас повсякчас лякають, соціальні виплати (без коментарів, позаяк їхня вчасність лише підтверджує попередні зауваження). І силова структура, яка працює, як про це мовилось вище, не для захисту людей, а проти них (не хочу кривдити всіх – насправді, міліція не вся однакова, але це, радше, винятки з правил). Щось забув? Армія – тільки без матюків (хто в середині, гадаю, зрозуміє)…
Отже, держава перетворилася на набір зовнішніх атрибутів, «віджим» грошей та репресії. Далі – пустка. Й якщо кілька місяців тому була хоч якась ілюзія її існування, то вона зникає з шаленою швидкістю. Ніхто більше не доклав зусиль для цього, ніж наявна влада (респект їй, напевно;)).
Отже, ми стоїмо перед необхідністю переосмислення ролі держави у нашому житті. Точніше, ми вже перебуваємо у цьому переосмисленні: держава так чи інакше, не бере участі у нашому повсякденні, обмежуючись ритуалами, «віджимом», репресіями (той самий «віджим», тільки у профіль) та «подачками». Виходів вбачається принаймні два: змусити її відігравати ту роль, яку вона собі приписує, або ж визнати, що є сектори, куди вона не втручається й, у принципі, втручатися не має.
Далі має йтися про нарис її розбудови. Розпочав було прописувати медицину, соціальну політику та й зрозумів, що для початку потрібно домовлятися про принципи… хто має отримати пріоритет: той, хто працює та/або створює робочі місця? Це – один напрям. Так звана соціальна справедливість та доступність для всіх (тобто «подачки») – інший вихід. З 2004-го року домінував соціальний популізм (як зворотній бік «віджиму» в якості прянику). Продовжуватимемо?!
На завершення згадався один вислів Черчілля: «Мені нема чого запропонувати британцям, окрім крові, важкої праці та сліз»… У будь-якому разі, на нас або чекає такий шлях, або ми будемо приречені йти по колу «вічного повернення».
P.S. Маю подякувати Сергієві Дацюку за поштовх до міркувань у цьому напрямку.